Інститут місцевого самоврядування в конституційному праві в Україні

Висновок
Починаючи з перших кроків реалізації чинної Конституції України 1996 року, конституційні проблеми місцевого самоврядування постійно накопичувалися, про що свідчила парламентська, президентська, урядова, конституційно-судова і політична практика у цій сфері. Дані проблеми обговорювались, але практично не вирішувались; влада достатньо жорстко контролювала місцеве самоврядування, а тому потреби в удосконаленні його конституційних засад у неї не було . Хоча на словах тогочасне керівництво держави нерідко виступало з радикальними пропозиціями щодо реформування місцевого самоврядування.
Згідно з Конституцією України інститут місцевого самоврядування:
- по-перше, є одним з механізмів реалізації народного суверенітету (ст. 5 Конституції України), тобто інструментом демократичної держави;
- по-друге, даний інститут виступає елементом механізму стримувань і
противаг в системі поділу влади: він є інструментом контролю за місцевими
державними адміністраціями (ст. 118 Конституції України);
- по-третє, місцеве самоврядування є механізмом забезпечення соціальних прав громадян: права на безоплатну медичну допомогу в комунальних закладах охорони здоров'я; права на освіту в комунальних навчальних закладах тощо (ст. 49, 53 Конституції України), тобто воно виступає інструментом соціальної держави;
- по-четверте, зазначений інститут є засобом децентралізації державної
влади, зокрема на підставі закону, органи місцевого самоврядування можуть
здійснювати окремі функції та повноваження органів виконавчої влади (ст.143 Конституції України), тобто вони є інструментом наближення держави до жителів територіальних громад сіл, селищ, міст;
- по-п'яте, органи і посадові особи місцевого самоврядування виступають механізмами реалізації прав (повноважень) територіальної громади, а також виконують функції правозахисту її законних прав та інтересів (ст. 140, 143 Конституції України);
- по-шосте, інститут місцевого самоврядування функціонує на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України ( ч.2 ст. 19 Конституції України), тобто його діяльність обмежена засобами правової держави. Тому депутати місцевих рад, органи і посадові особи місцевого самоврядування є суб'єктами конституційної та
інших видів юридичної відповідальності перед державою, громадянами та територіальною громадою (ст.146 Конституції України), що конкретизується ст.16, 42, 73-77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Виходячи з наведеного, інститут місцевого самоврядування покликаний виконувати важливі конституційні функції, які свідчать про його особливу роль в житті демократичної, соціальної, правової держави. Аналіз конституційних засад інституту місцевого самоврядування вказує також на те, що він формально інтегрований у всі ключові елементи конституційного механізму функціонування державної влади, що робить його невід'ємною частиною цього механізму.
На практиці роль цього інституту залежить від держави, її муніципальної політики, яка може бути більш чи менш сприятливою для місцевого самоврядування. Але його роль фактично зростає в кризові моменти розвитку держави і суспільства, коли центральна влада втрачає важелі впливу на соціально-економічну ситуацію, в тому числі на місцях.
Таким чином, місцеве самоврядування – це перспективний напрям утвердження правової держави і громадянського суспільства, розширення повноважень регіонів у державному управлінні, де в центрі уваги перебуває людина з її проблемами та інтересами.

Використана література

1. Конституція України № 254к/96-вр від 28.06.1996 // ВВР. – 1996. – № 30. – Cт. 141.
2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР, ВВР, 1997, № 24, ст.170 (із змінами).
3. Закон України „Про місцеві державні адміністрації”( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190).
4. Закон України „Про органи самоорганізації населення” ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 48, ст. 254 ).
5. Європейська хартія місцевого самоврядування. Страсбург, 15.10.1985 р./ Хартію ратифіковано Законом N 452/97-ВР від 15.07.97р.
6. Закон України „Про столицю України - місто-герой Київ” ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 11, ст. 79 ).
7. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України : науковий журнал. - Київ. - 2005г. № 4 /В. Малиновський.”Про природу та сутність муніципальної влади”, С.310-317.
8. Делія Ю.В. Правові основи місцевого самоврядування в Україні: проблеми теорії і практики: Автореф. дис. ...канд.юр.наук. – К., -с.3
9. Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. — 544 с.
10. О.Батанов.Територіальна громада – первинний суб’єктмуніципальної влади вУкраїні: поняття та ознаки: Вісник Центральної виборчої комісії №2 (12) 2008р. с.51
11. Муніципальне право України:Підручник /За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. – К.:Юрінком Інтер,2001.-с.122-124.
12. Р. Чернега Місцеве самоврядуванняв Україні неможливе без участі громадян.: науковий журнал „Юридична Україна”,2/2005р., с.17
13. Органи саморганізації населення як конституційний інститут:якими вони мають бути?, М Корнієнко, проф.: „Вибори і демократія”: наук.-просвіт. правничий ж. – К., №1 (11)/2007р.
14. Б.Калиновський. Державні гарантії здійснення конституційних принципів місцевого самоврядування в Україні: наук. журнал „Право України”, 2005 р., №9.
15. Юридична енциклопедія /Редкол.; Ю.С. Шемшученко, Ф. Г. Бурчак та ін. – К., 2001. – Т. 3.- 732 с.