Шановний користувач!
Якщо Ви рахуєте, що дана робота неякісна, порушує авторські права
або ж є проблеми з її достовірністю
повідомте про це адміністратора

Інформація як об’єкт цивільних прав

Дипломна

№ K-25012

Зміст

Вступ
Розділ 1. Нормативно-методологічні засади інформації як об’єкту цивільних прав
1.1. Поняття "інформація" та його еволюція
1.2. Види інформації та їх нормативно-правове регулювання
1.3. Сутність інформації як об’єкту цивільних прав
1.4. Нормативно-правові засади регулювання відносин у сфері інформації
Висновок до розділу
Розділ 2. Особливості правового регулювання цивільних відносин у сфері інформації
2.1. Право на інформацію як суб’єктивне цивільне право
2.2. Порядок набуття та відчуження інформації
Висновок до розділу
Розділ 3. Зарубіжний досвід регулювання цивільних відносин у сфері інформації
Висновок до розділу
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
Висновок

Отже, інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Інформація – це будь-які відомості та/або данні, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. В усі часи інформація (відомості, дані, знання) відігравали велику роль у будь-якому суспільстві. На сучасному етапі розвитку людства інформація починає займати провідне місце як виробничий фактор, особливо як сфера послуг.

Згідно із законом «Про інформацію» основними видами інформації є: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація. Правовою основною регулювання інформаційних відносин в Україні є Конституція України, Закон України «Про інформацію» ряд інших нормативно-законодавчих актів.

Суб'єктами цивільно-правових відносин, що виникають з приводу інформації з обмеженим доступом, є володільці інформації. Залежно від конкретної ситуації кожен суб'єкт цивільного права може бути: власником, розпорядником, споживачем тощо. Відповідно до ЦК України, інформація визнається об'єктом права. Об'єкти цивільних правовідносин володіють ознаками, що дають змогу відмежувати явища навколишньої дійсності, які можуть бути об'єктом правовідносин, від тих явищ, які в силу їхніх властивостей або норм права не можуть бути такими, а саме: реальне існування незалежно від волі і свідомості суб'єкта; можливість перебування у взаємодії із суб'єктом; можливість опанування суб'єктом; здатність у силу своїх ціннісних властивостей задовольняти майнові і пов'язані з ними особисті немайнові інтереси; вільна оборотоздатність

Право на доступ громадян до інформації в Україні регламентовано Конституцією України, Законами України та іншими нормативно-правовими актами. Непоодинокі випадки порушення посадовими та службовими особами терміну розгляду інформаційного запиту, особливо це стосується строку надання повідомлення про неможливість задовольнити запит. Зокрема, взагалі не виконується Положення Закону України "Про внесення змін до закону України «Про інформацію»", що покладає на органи влади в разі відстрочки задоволення запиту, обов'язково у письмовій формі повідомляти про це запитувача з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Порушення права на доступ до інформації має системний характер, а надання запитуваної інформації та офіційних документів в повному обсязі та в передбачений законом термін є винятком, а не правилом. Отже, зрушення в бік більшої інформаційної відкритості є незначними й казати про суттєві зміни ще зарано.

Право на інформацію як особисте немайнове право фізичної особи включає: збирання інформації, тобто надану законом можливість набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації фізичними особами; використання інформації, тобто можливість задовольняти свої інформаційні потреби будь-яким незабороненим чинним законодавством способом; поширення інформації, тобто можливість фізичної особи розповсюджувати, обнародувати, реалізовувати у встановленому законом порядку документовану або публічно оголошувану інформацію; зберігання інформації, тобто забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв. Чинне законодавство встановлює декілька інших спеціальних режимів здійснення права на інформацію, залежно інформації, що є об'єктом даного права.

Підставами виникнення права власності на інформацію є: створення інформації своїми силами і за свій рахунок; договір на створення інформації; договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи. Відчуження інформації полягає у повідомлені інформації зацікавленій особі, тобто це певним чином механізм розпорядження, який включає в себе передачу відомостей визначеній особі, або розповсюдження інформації для загального ознайомлення. Основними формами відчуження інформації є договори про купівлю-продаж інформаційної продукції, договори на передачу інформації, договори на надання інформаційних послуг, договори про створення інформаційної продукції тощо.

Аналіз зарубіжної практики регулювання інформаційної сфери суспільства дає змогу виділити низку напрямів: заохочення конкуренції, боротьба з монополізмом (передусім державний контроль за концентрацією засобів масової інформації); забезпечення права і технічних можливостей для доступу до інформації й інформаційних ресурсів для всього населення; дотримання свободи слова; захист інтересів національних меншин, підростаючого покоління в інформаційній сфері; захист національної культурної спадщини, мови, протистояння культурної експансії інших країн; забезпечення інформаційної безпеки; охорона інтелектуальної власності, боротьба з піратством; боротьба з комп'ютерними і злочинами, пов'язаними з високими технологіями; впровадження електронного уряду; правове регулювання мережі Інтернет.

Регулювання й контроль влади у галузі засобів масової інформації, регулювання концентрації засобів масової інформації здійснюється системою законодавства кожної країни, як законами, так і загальними й спеціальними урядовими програмами сприяння засобам масової інформації.

У конституціях деяких країн (Нідерланди, Іспанія, Швеція) передбачено захист права громадян на одержання необхідної інформації, а суди Франції, Німеччини, США звертаються до положень конституції для забезпечення такої гарантії.

У світовій практиці нормотворчої діяльності поширені різні погляди на проблему захисту інформації в автоматизованих системах. Для правового захисту їх застосовують норми національного авторського права. Правові норми захисту інформації в цих країнах забезпечуються також у межах комплексного міжгалузевого інституту права – права власності, його складової – права інтелектуальної власності чи в рамках правового інституту боротьби з недобросовісною конкуренцією.

Важливе місце у цивільних відносинах у сфері інформації зарубіжних країн відіграє електронне урядування. Е-урядування також давно вже стало звичним для апаратів державного управління таких країн, як Чехія, Болгарія, Данія, Естонія, Латвія, Швеція, Норвегія, Емірати, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Коста-Ріка. На пострадянському просторі найбільших успіхів у розвитку е-урядування досягли країни Прибалтики (тепер уже країни Європейського Союзу), особливо Естонія і Латвія. Аналізуючи різні джерела з питань упровадження е-урядування, вбачається, що у майбутньому е-уряд може стати звичайним урядом. Наприклад, в країнах Євросоюзу впровадження нових форм урядування обумовлюється потребою в прозорій і підконтрольній громадянському суспільству діяльності органів влади. Що стосується України, то в нашій країні електронний уряд має слугувати насамперед підвищенню ефективності функціонування уряду звичайного, що у свою чергу вимагає вдосконалення механізмів державного управління в умовах інформаційного суспільства. Гарним прикладом функціонування електронного урядування сфері забезпечення доступу громадян може поділитися Норвегія. Стратегія формування основ інформаційного суспільства має розглядатися в контексті загальних стратегічних пріоритетів соціального, економічного й інституційного розвитку країни як органічний складник масштабних перетворень у суспільстві та у владних інститутах.

Ціна

300

грн.

Студенський каталог готових робіт © 2024 - Усі права застережено Адміністрація сайту не несе відповідальності за матеріали, які розміщені користувачами.