Шановний користувач!
Якщо Ви рахуєте, що дана робота неякісна, порушує авторські права
або ж є проблеми з її достовірністю
повідомте про це адміністратора

Правові аспекти взяття гомотрансплантантів після смерті донора

Дипломна

№ K-16289

Вступ
Розділ 1. Трансплантація як спеціальний метод лікування
§ 1. Співвідношення права і моралі
§2. Поняття трансплантації та термінів, що її супроводжують
§ 3. Історія розвитку трансплантації
Розділ 2. Правові умови взяття гомотрансплантантів ex mortuo
§ 1 Міжнародні правові акти щодо трансплантації, ратифіковані Україною
§ 2 Межі допустимості трансплантації
§ 3 Згода на вилучення трансплантата ex mortuo
Висновок

Законом України від 16 липня 1999 року “ Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині “ трансплантація визначена як спеціальний метод лікування,що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини. Вищезазначений Закон з урахуванням сучасного стану науки і рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я визначає умови і порядок застосування трансплантації як спеціального методу лікування, забезпечує додержання в Україні прав людини та захист людської гідності при застосуванні трансплантації та здійсненні іншої, пов’язаної з нею діяльності,
Межі допустимості будь-якого лікувального методу, в тому числі і трансплантації, потрібно визначати, керуючись принципами пропорційності цілей і мінімального ризику, які можна виразити загальним правилом "випадкова невдача лікування не повинна загрожувати пацієнту більше ніж його хвороба".
Було б доцільно закріпити чітке визначення придатності реципієнта за станом здоров'я як одна з умов трансплантації.
Таким чином, питання про допустимість трансплантації і про придатність реципієнта за станом здоров'я повинна вирішувати комісія, склад і членство у якій потрібно чітко визначити відповідною правовою нормою.
Також доцільно було б доповнити діючу правову регламентацію положенням про суб'єктів, які не мають право інформувати донора.
Висловлюються думки про те, що немає необхідності на висловлення, виговорення згоди. На мій погляд, такий підхід неприйнятний. Мовчазна згода повинна бути повністю виключена і ніяка презумпція недопустима. Про згоду донора можна вести мову тільки при одній умові: якщо донор висловив її словами.
Чи співрозмірне прийняття рішення про дарування трансплантата з розумовою і етичною зрілістю малолітнього? У такому разі волевиявлення малолітнього пов'язано не тільки з правовими наслідками, але і з наслідками насамперед для здоров'я. Адже донорство трансплантата зв'язане з багатьма наслідками реального характеру (наприклад, необхідність приділяти підвищену увагу організму, ослабленому донорством), або потенційного (загроза захворювання того з парних органів, який залишився у донора). Враховуючи серйозність медичних наслідків, пов'язаних з втручанням в організм, рішення про донорство є поза сумнівом дуже важливою дією малолітнього.
Якщо законним представником малолітнього є опікун, то слід би встановити правило про затвердження його згоди в суді. Якщо враховувати згадані фактичні і потенційні наслідки, загрозливі здоров'ю донора, навряд чи можна розглядати згоду опікуна з донорством трансплантата операцією, здійсеною в інтересах малолітнього. Навпаки, така юридична дія знаходилася б в суперечності з інтересами малолітнього, тому суд не повинен його затверджувати.
Відповідно до Закону України “ Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині “, який є єдиним законом, що регулює правовідносини в сфері трансплантації, кожна повнолітня дієздатна особа може заявити про згоду або про незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. За відсутності такої заяви анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їх законних представників.
Саме це положення Закону в даний момент викликає найбільше зауважень як з боку практиків –трансплантологів, так і з боку правознавців.
Практики –трансплантологи стверджують, що їх сподівання щодо усунення прийнятим Законом проблем, які гальмували розвиток трансплантації в Україні, не справдилися. Навпаки подальше існування частини першої ст.16 Закону України “ Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині “ в теперішній редакції : кожна повнолітня дієздатна особа може заявити про згоду або про незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті. За відсутності такої заяви анатомічні матеріали у померлої повнолітньої дієздатної особи можуть бути взяті за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті. У померлих неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб анатомічні матеріали можуть бути взяті за згодою їх законних представників, яке в даний момент призвело до різкого зменшення кількості проведетих операцій з трансплантації непарних органів, може зменшити їх кількість на стільки, що це загрожуватиме існуванню системи закладів і спеціалістів, які проводять операції з трансплантації.
Вся проблема полягає в тому, що в свідомості суспільства трансплантація ще не сприймається як звичайний метод лікування і якщо повнолітня дієздатна особа за життя не дала згоди бути донором анатомічних матеріалів, то імовірність отримання такої згоди від подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті майже дорівнює нулю, оскільки її тіло ототожнується з живою близькою людиною і порушувати його цілісність майже ніхто не дозволить.
Звісно проти положень вищевикладеної норми щодо неповнолітніх, обмежено дієздатних або недієздатних осіб заперечувати немає сенсу, оскільки самостійно дати згоду стати донором анатомічних матеріалів за життя вони не можуть внаслідок своєї здатності вчиняти юридичнозначущі дії, то суб’єкт, який дає згоду на донорство анатомічних матеріалів і за життя, і після смерті донора один і той самий.
На мою думку з юридичної точки зору ця норма також потребує змін, оскільки хоча людина в юридичному сенсі -це людина жива у фізіологічному плані, тіло її є виключною власністю самої повнолітньої дієздатної особи і розпоряджатися його долею ніхто крім неї не може ні при житті, а ні після смерті. Тому, якщо повнолітня дієздатна особа не заявила про згоду або про незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті, то після смерті ніхто не в праві вирішувати це за неї.
На підставі досліджених проблем правового регулювання взяття гомотрансплантантів після смерті донора, я вважаю, що українське законодавство, зокрема Закон України “ Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині “ потребує наступних змін і доповнень:
по-перше, закріплення положення про те, що лише повнолітня дієздатна особа може заявити про згоду або про незгоду стати донором анатомічних матеріалів у разі своєї смерті, якщо за життя такої заяви не було зроблено, то після смерті така особа донорром бути не може;
по-друге, внести до Закону положення про те, що донор-труп та гомотрансплантант повинні перевірятися на придатність для трансплантації за якісними показниками (здоров’ям);
по-третє, за регенеративний трансплантат гарантувати винагороду у вигляді факультативної одноразової допомоги або відповідних неодноразових пільг. Правила надання допомоги або пільг потрібно визначити аналогічно порядку відшкодування втрати працездатності в зв'язку з нещасним випадком; визнання права на отримання допомоги або пільг повинне бути поставлене в залежність від характеру вилученої тканини і тривалості відновлювального періоду.
Проблеми трансплантації, подібно питанням охорони навколишнього середовища або захисту від радіоактивних відходів при експлуатації атомних станцій, виходять за межі однієї держави. Трансплантологія стає сферою міжнаціональної співпраці і викликає інтерес з боку міжнародних організацій.
Причина цього відносно проста. Програми здійснення трансплантацій стикаються з труднощами отримання нових донорів. Таким чином, сили об'єднуються, щоб за рахунок розширення простору пошуку і збільшення можливостей вибору швидко знайти відповідного донора, бо від цього залежить порятунок життя реципієнта. Великі держави можуть створювати власну мережу установ для обміну трансплантатами, малі держави прагнуть розширити свої кордони за рахунок співпраці. Найважливіші договори про співпрацю в області трансплантації, прийняті в Європі, стали основою створення Євротрансплантата і Інтертрансплантата. До складу цих організацій входять країни Європи, що уклали угоду з приводу об'єднання зусиль і координації таких заходів, як пошук відповідного донора, транспорт трансплантатів, самих операцій, науково-дослідної роботи.
Інколи трансплантація є єдиним способом, за допомогою якого можливо врятувати життя людини. Особливо це стосується випадків, коли необхідно трансплантувати непарний орган донором якого може бути лише мертва людина.
Існування прогалин в законодавстві щодо трансплантації перешкоджає ефективному застосуванню цього методу лікування. Тому законодавство потребує удосконалення для можливості найефективнішого застосування трансплантації при врятуванні життя людини

Ціна

45

грн.

Студенський каталог готових робіт © 2024 - Усі права застережено Адміністрація сайту не несе відповідальності за матеріали, які розміщені користувачами.