Шановний користувач!
Якщо Ви рахуєте, що дана робота неякісна, порушує авторські права або ж є проблеми з її достовірністю повідомте про це адміністратора
Нові тенденції в соціально – економічному розвитку в Англії в період пізнього середньовіччя.
Дипломна
№ K-16508
Вступ Розділ І. Нові тенденції в соціально – економічному розвитку в Англії в період пізнього середньовіччя Розділ ІІ. Еволюція аграрних відносин в період пізнього середньовіччя Розділ ІІІ. Процеси пауперизації англійського селянства в період пізнього середньовіччя Висновки Список використаних джерел і літератури
Таким чином проаналізувавши ряд історичних джерел які висвітлюють історію Англії на протязі 80-90-х років XV і першої половини XVII ст., я дійшов такого висновку, що період пізнього середньовіччя був дійсно переломним моментом в історії англійського селянства. Процеси, які відбувались в англійському селі в XVI ст. не були випадковим, тимчасовим, поверховим явищем. Вони були прямим результатом розкладу феодалізму і розвитку капіталістичних елементів у самій Англії і навіть на континенті. Вони ознаменували собою початок заміни феодального способу виробництва капіталістичним, початок масового відокремлення дрібного сільськогосподарського виробника – селянина від його засобів виробництва. Обезземелення в XVI ст. стосувалось не одиниць і десятків, а сотень тисяч і тисяч селян, конверсія орної землі пасовища і захоплення общинних угідь стали в ХVІ ст. на стільки звичайним явищем, що не могли не викликати в селян жаху перед подальшими наслідками аграрного перевороту. Матеріли комісій 1517-1518 років весь час говорять про насильницький згін бідняків з їх земельних наділів. Поміщик також не зважав і на права копігольдерів, хоч їх юридичне становище було більш привілейованим в порівнянні з іншими тримачами. Характеризуючи тюдорівське аграрне законодавство я б підкреслив не витриманість, не послідовність аграрної політики перших Тюдорів. Одне правління Генріха VІІІ показує, як уряд то посилював боротьбу з експропріацією, то відступав назад і фактично надавав справі чинності, то знову відгукувався своїми статутами, прокламаціями і ордонансами на болюче питання. Особливо суперечливою була аграрна політика в роки правління Едуарда VІ. В кінці кінців аграрне тюдорівське законодавство залишилось мало ефективним, суперечливим і не досягши своєї мети – збереження незалежного, самостійного в господарському відношенні селянина. Можна тільки підкреслити, що той період на якому я зупинився – ХVІ-ХVІІ ст. не показує навіть в найменшій мірі вирішення урядом аграрної проблеми. Аналізуючи матеріал по окремим графствам я намагався вказати. Яку роль в огороджуваннях зіграли світські і церковні землевласники, велика знать і дрібне дворянство типу джентрі. Мені вдалося також прослідкувати участь в процесі огороджування фермерів – капіталістів, які користувались не тільки результатами огроджувань отримуючи колишні землі дрібних тримачів, але і самим безпосередньо приймати участь в процесі обезземелення селян. Вдалося прослідкувати зростання земельної ренти в результаті огороджувань, концентрації наділів і переходу від землеволодіння до вівчарства. Поставивши питання, кого експропріювали лендлорди я зробив висновок, що основною масою селян, які постраждали від ранніх масових згонів, були дрібні тримачі, з невеликими наділами в декілька акрів, хоч траплялися випадки, коли під евікцію попадали і селяни, які мали великі наділи. Особливу увагу я приділив питанню про селянські рухи епохи пізнього середньовіччю. Селянство експропріювалось. Експропріація його проводилась поміщиками “в самих грубих і насильницьких формах … Методи первісного – все що завгодно, але тільки не ідилія” [18, 782] І було б дивним припустити, що англійське селянство залишилось спокійним і пасивним, тоді коли проходило його пограбування. Повстання 1536-1549 років розглядалось істориками у зв’язку із реформацією із конфесійної точки зору. Мені вдалося в розділі про селянські повстання встановити причини і зв’язок між розвитком огороджувань у відповідних районах і виникненням в них селянських повстань. Навіть в Йоркширі і інших північних графствах де причини руху були досить складними, а соціальний склад учасників досить різноманітним, зв’язок процесу пауперизації, зв’язок аграрних відносин з повстанням 1536-1537 років досить очевидний. Це відбилось в програмі повстанців, і відповідних розпорядженнях лондонського уряду. В норфолькському повстанні проблема експропріації, питання про долю общинних угідь проходить червоною ниткою через усі 29 статей програми Кета не кажучи вже про вимоги інших більш радикальних елементів, які брали участь в повстанні східних графств 1549 року, і навіть для повстання в Девонширі і Корнуелі на південному заході Англії в тому ж 1549 році можна констатувати зв’язок руху із початком аграрного перевороту. В цілому враження від вивчених пам’яток по історії всіх названих рухів є таким, що народні рухи першої половини ХVІ ст. були найбільш яскравим виразом селянської опозиції проти процесів експропріації. Залишене на одинці з собою англійське селянство, як і селянство інших країн виявилось не достатньо організованим, роздрібненим, не здатним вийти за межі окремої області, графства або округа. Те, що писав Енгельс про німецьку селянську війну 1525 року, коли “селяни … діяли в кожній провінції на свій власний ризик, постійно відмовляючи сусіднім повсталим селянам в допомозі і тому одне за одним знищувались в окремих боях військами, які не рівнялись навіть десятій частинні усій масі повсталих”, - в відомій мірі може бути віднесеним і до англійських повстань ХVІ ст. Повстання 1536-1537 років – так і не вийшло за межі півночі. В 1549 році повстаннями були охоплені одночасно не менше двох десятків графств Східної, Північної і Південно-Західної Англії. Але об’єднати свої виступи в одне загальне повстання селяни так і не змогли. В ХVІ ст в Англії не було достатніх передумов для того, щоб селянство було очолено яким не будь іншим класом. Не тільки англійський пролетаріат, але і англійська буржуазія не сформувалась то ще в клас, котрий досить усвідомив би свої інтереси і виступив на боротьбу з феодалізмом за створення нового капіталістичного порядку. В цих умовах англійські селянські рухи ХVІ ст. не вийшли за межі типових середньовічних місцевих, хоч і достатньо широких, інтенсивних, досить колоритних і драматичних по своєму розвитку народних рухів. Повстання 1536 – 1537 і 1549 років були найбільшими селянськими повстаннями після повстання 1381 року (повстання Уота Тайлера). Як і останнє, вони свідчили про розклад феодального устрою в англійському середньовічному селі і загострення на цьому ґрунті соціальних протиріч. Але повстання ХVІ ст. проходили хронологічно пізніше, в умовах ще більшої ломки феодального способу виробництва і при набагато більшому зміцненні капіталістичних елементів в місті і в селі. Сама проблема в повстаннях ХVІ ст. ставала дещо інакше, ніж в ХІV ст. Питання йшло не про звільнення селян від особистої кріпосницької залежності, а про збереження селянина як самостійного, дрібного товаровиробника і його подальшого розвитку в умовах країни, яка ставала капіталістичною.
Ціна
30
грн.
Ця робота була виставлена на продаж користувачем сайту, тому її достовірність, умови замовлення та способи оплати можна дізнатись у автора цієї роботи ...
Щоб переглянути інформацію про автора натисніть на посилання нижче і...
Зачекайте
секунд...
Ця робота була виставлена на продаж користувачем сайту, тому її достовірність, умови замовлення та способи оплати можна дізнатись у автора цієї роботи