Поняття добровільної відмови від доведення злочину до кінця й діяльного каяття.

Курсова

№ K-22842

План
Вступ
Розділ І. Загальна характеристика поняття добровільної відмови від злочину
1.1. Поняття добровільної відмови від злочину та її ознак
1.2. Поняття та ознаки добровільної відмови співучасників від вчинення злочину
Розділ ІІ. Загальна характеристика поняття діяльного каяття
2.1. Поняття діяльного каяття
2.2. Відмінність добровільної відмови від діяльного каяття
Висновки
Список використаних джерел

Вступ

На сьогодні питання добровільної відмови від вчинення злочину є досить актуальним. З метою попередження злочинності та запобігання продовженню початкових злочинних дій закон передбачає відповідну стимулюючу норму. Це досить важливо, особливо в сучасних умовах боротьби з організованою злочинністю та корупцією, оскільки необхідно вдало досягти завдань щодо забезпечення охорони правоохоронюваних інтересів, що має реалізовуватися не лише через посилення кримінальної відповідальності, а й відмови від її застосування у випадках передбачених законом. Тому саме в цьому напрямі має розвиватися та вдосконалюватися сучасне кримінальне законодавство України, тобто стимулювати саме таку поведінку особи, яка б давала їй можливість не вчиняти злочин. Це і повинно бути закріплено в нормах Загальної частини кримінального закону, які мають забезпечувати звільнення від кримінальної відповідальності або не притягнення до кримінальної відповідальності у відповідних випадках. Одним з таких засобів є інститут добровільної відмови від вчинення злочину. Метою якого є посилення превентивної сили кримінального закону, надання особам, які почали злочинну діяльність, останньої можливості уникнути кримінальної відповідальності і покарання.
Саме всебічному дослідженню інституту добровільної відмови, як одному з головних щодо запобігання та попередження злочинів, присвячена дана робота, дається визначення цього поняття, характеристика його ознак. Розглянута добровільна відмова співучасників від вчинення злочину, її ознаки і особливості. Наводиться визначення поняття діяльного каяття та його співвідношення з добровільною відмовою.
Таким чином за допомогою цього інституту та йому подібних здійснюється вдала боротьба зі злочинністю на практиці.

Розділ І. Загальна характеристика поняття добровільної відмови від злочину
1.1. Поняття добровільної відмови від злочину та її ознак
Питання щодо добровільної відмови від вчинення злочину необхідно розглядати у контексті стадій вчинення злочину.
В. В. Сташис визначає, що стадії вчинення злочину – це передбачені Кримінальним кодексом (далі – КК), суспільно небезпечні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його закінчення (припинення), а тим самим і ступенем тяжкості вчиненого особою діяння .
Отже, під ними необхідно розуміти певні етапи готування і вчинення умисного злочину.
Виходячи з аналізу чинного законодавства можна визначити наступні стадії вчинення злочину:
• готування до злочину;
• замах на злочин;
• закінчений злочин.
Хоча в законі (КК) чітко визначено лише дві стадії злочину – готування та замах.
Згідно з ч.1 ст.13 КК закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. А відповідно до ч.2 цієї статті незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.
Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину (ч.1 ст.14 КК).
Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ч.1 ст.15 КК).
Замах на злочин поділяється на:
А) закінчений (ч.2 ст.15 КК) – якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Б) незакінчений (ч.3 ст.15 КК) – якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.
З метою попередження злочинів, а також тих, вчинення яких вже розпочато, КК передбачає такий кримінально-правовий інститут як добровільна відмова від злочину.
Законодавче визначення цього поняття міститься в ч.1 ст.17 КК відповідно до якої «добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця».
В теорії кримінального права запропоновані різні підходи стосовно поняття добровільної відмови від вчинення злочину.
Так Іванов В. Д. називає її добровільно припиненим замахом, однак з цим можна і не погодитися бо, добровільна відмова ініціюється самою особою, яка вчиняє злочин, в той час як замах на злочин припиняється поза волею винного.
На думку А. А. Піонтковського добровільна відмова – це відмова від доведення розпочатої злочинної діяльності до кінця при усвідомленні фактичної можливості її доведення, а Н. В. Лясс вважає, що добровільна відмова – це остаточна відмова особи від продовження і доведення до кінця задуманого нею злочину при усвідомленні об’єктивної можливості продовження розпочатої злочинної діяльності . Проте суттєвим недоліком цих обох визначень є те, що в них автори не визначають з яких саме причин особа припинила діяння.
Таким чином, якщо проаналізувати погляди різних авторів на визначення цього поняття то, можна зробити висновок, що у кожному з них є раціональне зерно, проте жодне з них, в тому числі і законодавче не відображає в повній мірі цей важливий кримінально-правовий інститут.
Ряд науковців підтримує думку П. Н. Панченка, який вважає, що добровільна відмова має характеризуватися певною сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак. А саме: бути фактичною, дійсною, повною і своєчасною (об’єктивні ознаки) та добровільною, остаточною і безповоротною (суб’єктивні ознаки).
Під фактичною відмовою слід розуміти відмову, яка проявляється в конкретному факті зміни поведінки від злочинної до незлочинної.
Під дійсною відмовою – реальну відмову, тобто коли є наявні об’єктивні можливості продовжувати вчинення злочину.
Під повною відмовою – те, що фактично скоєне особою, не містить складу іншого злочину.
Під своєчасною відмовою – відмову, яка буде до моменту з якого злочин вважається закінченим.
Під добровільною відмовою – те, що особа повинна мати власне бажання, оскільки вона приймає кінцеве рішення самостійно .
Під остаточною відмовою – відмову остаточну, тобто таку, що має місце не певний час, а назавжди.
Під безповоротною відмовою – прагнення особи не скоювати злочин.
Виходячи з цього автор такого підходу визначає добровільну відмову як фактичне, повне, своєчасне, добровільне, остаточне і безповоротне припинення особою злочинної діяльності, при усвідомленні нею наявної можливості її завершення.
Таке визначення поняття підтримує значна кількість науковців, оскільки воно є більш вдалим, лаконічним, повним.
На їх думку саме воно має міститися в ч.1 ст.17 КК.
Проте, на мою думку, з цим однозначно не можна погодитися, необхідно врахувати все найкраще з кожної дефініції.
Тому, я вважаю, що під добровільною відмовою слід розуміти – фактичне, повне, своєчасне, остаточне, добровільне та безповоротне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала об’єктивну можливість доведення злочину до кінця.
Особа добровільно відмовляючись від злочину керується певним мотивом (мотивами). Мотиви добровільної відмови від злочину можуть бути різними, зокрема, каяття, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, усвідомлення аморальності діяння, жалість, невигідність вчинення злочину та інше. Вони є рівнозначними, тобто, не мають значення для визначення добровільної відмови від злочину.
Добровільна відмова може бути вчинена лише у формі діяння, можлива тільки в незакінченому зло¬чині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку осо¬ба може припинити створену нею небезпеку спричинення шкоди об’єкту, який охороняється кримінальним законом. Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, бо є всі елементи та ознаки складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже немож¬ливо, воно незворотне. Тому, поняття закінченого злочину й добровільної відмови від злочину є взаємовиключними.
Відповідно до ст.17 КК добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для непритягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (за готування до злочину та замах на злочин), бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину.
Так згідно з ч.2 ст.17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично скоєне діяння містить склад іншого злочину.
Ця правова норма має велике значення для запобігання закінченню злочинів, через те, що вона сприяє відмові від продовження та завершення розпочатого особою злочину.
Якщо в діянні, яке вчинила особа до добровільної відмови, міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільне припинення готування чи замаху така особа відповідальності не несе.
Наприклад, якщо особа з метою здійснити умисне вбивство, виготовила вибухівку, але згодом відмовилася від свого злочинного наміру, буде нести відповідальність лише за на підставі ст.263 КК – незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.
Досить важливим питанням кримінально-правового інституту добровільної відмови від вчинення злочину є визначення його ознак. Воно також дискусійне, оскільки залежить від того, як той чи інший автор розуміє саме поняття добровільної відмови. Тобто, кожен визначає головну ознаку або певну сукупність ознак виходячи з власної дефініції.
Наприклад, В. Д. Іванов визначає таку ознаку як усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Інші, зокрема А. П. Козлов, вважає, що вона включає різні ознаки, які необхідно поділити на основні та додаткові. Так, він визначає, що є три основні ознаки добровільної відмови, а саме:
А) вона наявна на певній стадії розвитку злочину;
Б) припинення злочину на цій стадії;
В) наявність певної причини припинення.
М. І. Мельник та М. І. Хавронюк визначають чотири ознаки :
1. добровільність – означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і усвідомлює мож¬ливість (хоча б і з подоланням певних перешкод) доведення його до кінця, відмовляєть¬ся від цього за власною ініціативою;
2. усвідомлення особою можливості доведення злочину до кін¬ця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення самого суб'єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість продовжити або завершити розпочатий злочин;
3. остаточність відмови – означає, що особа припиняє розпочатий злочин повністю і безповоротно. У неї відсутній намір продовжити злочин у майбутньому;
4. своєчасність – полягає в тому, що добровільна відмова можлива лише у незакінченому злочині. При цьому слід виходити не із суб’єктивного уявлення винного про завершення злочину, а із кримінально-правової кваліфікації вчиненого.
В. В. Сташис визначає три головні ознаки добровільної відмови від вчинення злочину :
• остаточне припинення особою готування до злочину або замаху на злочин;
• відмова від злочину з волі самої особи;
• наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.
Остаточне припинення готування до злочину або замах на злочин – це повна (цілковита) відмова від доведення злочину до кінця, тобто дійсна і безповоротна відмова особи від вчинення задуманого нею злочину та відсутність наміру його продовжити.
Недоведення злочину до кінця з власної (своєї) волі особи – коли особа свідомо, зі своєї волі, за власним бажанням припиняє злочинне посягання, не доводить його до кінця.
Наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця – тобто особа вважає, що немає причин (обставин), які вона не в змозі перебороти (подолати) для закінчення початого нею злочину, і їй вдасться в даних конкретних умовах успішно його завершити.
Кожен з цих підходів є вірним, має певну системність та раціональність.
Враховуючи думки, які були викладені вище я вважаю, що необхідно виділити наступні ознаки добровільної відмови від злочину.
По-перше поділ ознак на основні та додаткові (факультативні) мені здається не зовсім доречним, оскільки при відмові необхідно враховувати всі обставини бо, кожна з них може мати вагоме значення.
По-друге добровільна відмова має характеризуватися:
 Добровільністю;
 Відмовою довести злочин до кінця;
 Усвідомленням можливості довести злочин до кінця;
 Своєчасністю;
 Остаточністю.
Добровільність полягає в тому, що особа самостійно, за власною волею, ініціативою, без будь-якого тиску з зовні припиняє вчинення злочину.
Відмова довести злочин до кінця – особа припиняє на певному етапі свої злочинні дії, тобто відмовляється вчинити все необхідне для настання злочинного наслідку, який планувався нею спершу.
Усвідомлення можливості довести злочин до кінця – особа, яка припиняє вчинення злочину за своєю волею, повинна розуміти, що вона має реальну можливість здійснити всі потрібні дії для того, щоб настав той бажаний злочинний результат, який нею задумувався.
Своєчасність – зміст цієї ознаки полягає в тому, що особа може відмовитися від вчинення злочину лише на певному його етапі, коли ще не настали суспільно небезпечні наслідки, тобто на стадіях готування або замаху.
Остаточність полягає в тому, що особа відмовляється продовжити свої злочинні дії повністю, безповоротно, не маючи наміру їх поновити.
Всі ці ознаки в повній мірі характеризують інститут добровільної відмови, виражають його зміст, суть, природу та призначення.
Добровільна відмова від злочину можлива тільки в незакінченому злочині, лише до моменту закінчення злочину, бо тільки в цьому випадку особа може ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку заподіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Таким чином, вона можлива лише на таких стадіях вчинення злочину як готування до злочину та замах на злочин, оскільки саме в цих випадках особа ще здатна відвернути настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство) є закінченим злочином і особа буде нести кримінальну відповідальність незалежно від можливості повернення майна назад власнику, мотивів здійснення такого злочину. Тому тут добровільна відмова відсутня.
Добровільна відмова виключається на стадії закінченого злочину, оскільки є всі елементи складу злочину і відмовитися від завершеного посягання вже неможливо, воно незворотне. Таким чином, поняття закінченого злочину і добровільної відмови від злочину є взаємовиключними. Наприклад, особа не змогла вчинити умисне вбивство через осічку пістолета. Тут немає добровільної відмови, оскільки відмова сталася вже після закінчення здійснення всіх дій, які винний планував за необхідне виконати, але злочин не було доведено до кінця з причин, не залежних від його волі. Такі дії потрібно кваліфікувати як закінчений замах на умисне вбивство (ч.1 ст.115 КК та ч.2 ст.15 КК) і тому така особа підлягає кримінальній відповідальності.
При готуванні до злочину добровільна відмова полягає у припиненні попередньої злочинної діяльності. Це можливо і у формі простої бездіяльності. На стадії готування до злочину добровільна відмова можлива в усіх випадках. Утримання від подальших дій з створення умов для вчинення злочину усуває небезпеку для об'єкта, який охороняється кримінальним законом і виключає можливість вчинення злочину. Крім того, особа може вчинити будь-які дії щодо ліквідації створених умов для скоєння злочину, але вони не обов’язкові, а тому не мають значення для встановлення добровільної відмови від злочину (наприклад, знищення зброї або засобів для підробки документів).
На стадії замаху на злочин добровільна відмова також можлива. Так при незакінченому замаху на злочин вона може бути завжди. На даному етапі злочинної діяльності достатньо навіть утримання від подальших дій, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.
На стадії закінченого замаху на злочин добровільна відмова можлива лише в тих випадках, коли між здійсненим діянням і ймовірним настанням суспільне небезпечних наслідків є певний проміжок часу, у ході якого осо¬ба контролює розвиток причинного зв’язку, може втрутитись і перешкоди¬ти настанню суспільне небезпечного наслідку. Тобто, тут за розвитку певних обставин та завдяки активним діям ( на відміну від інших випадків, де можливі і пасивні дії) винного можливе усунення настання шкоди. Наприклад, винний, поклавши безпорадного потерпілого на землю, облив його бензином та підпалив траву навколо нього, але в останній момент витяг його в безпечне місце. В цьому випадку злочинний наслідок не настав завдяки активним діям особи, яка повністю контролювала ситуацію.
Якщо такого проміжку часу між діянням і наслідком немає або роз-виток причинного зв’язку вже закінчився, добровільна відмова на стадії закінченого замаху на злочин неможлива. Тут можлива лише відмо¬ва від поновлення (повторення) спроби вчинити злочин. Наприклад, особа намагаючись вчинити умисне вбивство здійснила кілька пострілів, але промахнулася. Це діяння утворює самостійний склад злочину, а тому відмова можлива лише від спроби повторити злочин.
Отже, для добровільної відмови від вчинення злочину мають значення її межі. Об'єктивні межі добровільної відмови визначаються станом незавершеності злочину. Незавершеність властива лише тим злочинам, які можуть мати стадії готування або замаху, що залежить від конструкції складу певного злочину або особливостей способу його вчинення. У злочинах із формальним складом (наприклад, розбій), який не передбачає шкідливих наслідків як обов'язкових ознак, добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і незакінченого замаху. У злочинах із матеріальним складом, який передбачає ці наслідки як обов'язкові, в окремих випадках добровільна відмова можлива і на стадії закінченого замаху. Наприклад, в умисному вбивстві між злочинними діями та їх наслідками – смертю жертви – може минути певний проміжок часу через повільний розвиток причинного зв'язку. Це утворює для винної особи можливість контролювати причинний зв'язок та, нейтралізувавши його, відвернути або не допустити настання злочинного наслідку – смерті.
Об'єктивні межі добровільної відмови визначаються й іншими факторами: способом вчинення злочину, місцем, часом, обставинами, знаряддям і засобами вчинення злочину, фізичною силою, станом здоров'я винного тощо. В цілому вони мають створювати об'єктивну можливість успішного доведення злочину до кінця. У певних випадках межі добровільної відмови можна визначити остаточно лише за допомогою деяких об'єктивно-суб'єктивних факторів, зокрема:
 фізичного або психічного стану винної особи, який не перешкоджає діяти інтенсивно і цілеспрямовано при вчиненні злочину або не паралізує волю;
 усвідомлення наявності таких перешкод при доведенні злочину до кінця, які він може і згоден подолати;
 усвідомлення наявності таких невигідних для винного наслідків від вчинення злочину (наприклад, неминучої відповідальності), які він згоден сприйняти.
При негативному значенні цих факторів відмова від вчинення злочину буде вимушеною. Тобто, особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від доведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішно¬го здійснення (завершення). Наприклад, коли суб’єкт злочину проникає в домоволодіння ветерана війни з метою здійснення крадіжки військових нагород (орденів, медалей, відзнак), але через спрацювання сигналізації залишає будинок то, в даному випадку має місце саме вимушена відмова. Особа вчинила всі необхідні дії, які вважала потрібними для вчинення цього злочину, але не змогла його закінчити з незалежних від неї причин, а тому вона підлягає кримінальній відповідальності.
В іншій ситуації: суб’єкт проникає в домоволодіння ветерана війни з метою здійснення крадіжки військових нагород, але через страх покарання тікає з будинку, вже буде наявна добровільна відмова від вчинення злочину, попри те навіть, що нагород ветеран вдома не зберігає. Тобто, тут навіть не було реальної можливості вчинити крадіжку.
Таким чином, головним при визначенні наявності чи відсутності добровільної відмови є суб’єктивний критерій – уявленням самої особи про можливості доведення злочину до кінця.
Добровільна відмова при готуванні та незакінченому замаху передбачає утримання від продовження злочинних дій, в той час як при закінченому замаху передбачаються дії спрямовані на ліквідацію злочинного наслідку.
Згідно з ч.2 ст.17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Отже, добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для непритягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (за готування до злочину та замах на злочин), бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об'єкту, перешкоджає закінченню злочину. Саме тому ця кримінально-правова норма має велике значення для попередження закінчення зло¬чинів, бо сприяє відмові від продовження і завершення розпочатого особою злочину.
Проаналізувавши частину вказаної статті можна зробити висновок, що якщо в діянні, яке вчинено особою до добровільної відмови, вже міститься склад іншого закінченого злочину, кримінальна відповідальність настає за це посягання, а за добровільно припинене готування до злочину або замах на злочин ця особа до відповідаль¬ності не притягується. Тобто, наявність добровільної відмови від злочину не має наслідком автоматичного непритягнення її до кримінальної відповідальності, оскільки в діях особи можливі ознаки іншого самостійного складу злочину.
Наприклад, громадянин К. з метою вбивства свого колишнього партнера по бізнесу громадянина Р., придбав пістолет Макарова (ПМ). Але згодом в силу певних обставин вирішив відмовитися від власного злочинного наміру, проте не здав добровільно до органів внутрішніх справ зброю, буде нести кримінальну відповідальність лише за ч.1 ст.263 КК – незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (за незаконне придбання зброї). Як би громадянин К. добровільно здав зброю то, він повністю звільнявся б від відповідальності (ч.2 ст.17 КК та ч.3 ст.263 КК).
При постановленні виправдувального вироку по даному мотиву суд повинен у вироку привести конкретні докази того, що відмова особи від доведення злочину до кінця дійсно була добровільною, а не вимушеною, що підсудний відмовився від продовження злочинної діяльності при усвідомленні можливості її продовження, і що вчинене ним не містить складу злочину.
Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 р. №5 «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» вказав, що:
«Судам слід розмежовувати готування до зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом або замах на ці злочини від добровільної відмови від доведення їх до кінця, що відповідно до статті 17 КК виключає відповідальність за готування до цих злочинів або замах на них. Для визнання відмови від доведення цих злочинів до кінця добровільною слід виходити з того, що особа, маючи реальну можливість довести їх до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактично вчинені нею дії містять склад іншого злочину».
«Разом з тим суди повинні мати на увазі, що не може визнаватися добровільною відмова від зґвалтування та насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, що викликана неможливістю подальшого продовження злочинних дій з причин, незалежних від волі винної особи (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або винна особа не змогла подолати опору потерпілої особи, закінчити злочин з фізіологічних причин тощо)».
Судова практика судів України з розгляду справ про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи свідчить про те, що в загальному вони вірно застосовують кримінальне законодавство.
Наприклад, П. був засуджений за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на край села, де наполягав на тому, щоб X. вступила з ним у статеві зносини. Коли вона відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла втратила свідомість, а коли прийшла до пам'яті, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч. Президія обласного суду, розглянувши справу, вказала у своїй постанові, що суд вірно встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. З цих матеріалів справи вбачається, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити у статеві зносини з потерпілою. Проте такі дії засудженого кваліфіковано, як замах на зґвалтування без достатніх підстав. Відповідно до ст.15 КК замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, коли при цьому останній не було доведено до кінця з причин, незалежних від винної особи. У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у непритомному стані, і ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненнями X., вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею в статеві зносини й у відповідь на відмову побив її.
Отже, у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого злочинного наміру – зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й те, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. У зв'язку з цим президія Обласного суду перекваліфікувала дії засудженого на ч.1 ст.125 КК – умисне легке тілесне ушкодження.
Таким чином, з цього можна зробити висновок, що добровільна відмова характеризується наступним:
 особа звільняється від кримінальної відповідальності;
 добровільна відмова може бути діянням;
 добровільна відмова можлива лише при незакінченому злочині;
 добровільна відмова можлива у злочинах з прямим умислом.

Ціна

100

грн.

Студенський каталог готових робіт © 2024 - Усі права застережено Адміністрація сайту не несе відповідальності за матеріали, які розміщені користувачами.