Кінець Другої світової війни закріпив поділ Європи на протиборчі військово-політичні блоки, в результаті чого після підписання Паризьких мирних договорів 1946 р. європейський континент був втягнутий в «холодну війну». Така ситуація не залишала виходу, окрім згуртування західноєвропейських держав навколо військової загрози зі сторони східноєвропейського блоку, що об’єднував країни соціалістичного табору. У цей час, в багатьох європейських державах різко активізується рух на підтримку ідей єдності. Саме вони лягли в основу інтеграційних процесів у Західній Європі, як відповідь на виклики спричинені післявоєнною обстановкою. Своє матеріальне втілення ідеї європейської інтеграції знайшли у створенні трьох відособлених об’єднань - ЄОВС (1951), ЄЕС і Євроатому (1957). Кожне з цих трьох Співтовариств опиралось на власну правову базу та мало власну систему інститутів. У відповідності з цілями і завданнями, що стояли перед кожним з цих інтеграційних обєднань, вирішувалось питання про його склад, структуру і можливий механізм розширення. Відповідно, постанови, що відносилися до можливості вступу в ці обєднання нових держав-членів, а також сам механізм розширення встановлювались самостійно кожним із установчих договорів. Однак, уже в 60-ті рр. була висунута пропозиція про злиття трьох відособлених Спітовариств в одне цілісне обєднання. Ця ідея прослідковується в Договорі про злиття інститутів, підписаному в 1965 р. Передбачалось, що створення єдиної Ради і Єдиної Комісії для всіх трьох Співтовариств призведе до уніфікації правової структури. Однак, цього не сталось. Збереження трьох відособлених Співтовариств, функціонуючих на основі трьох самостійних установчих договорів, знайшло відображення у побудові правових основ механізму розширення. Однак, варто відмітити, що в загальній системі трьох Співтовариств домінуючі позиції займало ЄЕС. В свою чергу Договір про створення ЄЕС залишається провідним джерелом формування права Співтовариств, а загальні принципи і постанови цього Договору визначають характер, принципи і особливості ЄС. Відповідно, перше розширення, пов’язане зі вступом до Співтовариств Великої Британії, Ірландії та Данії, перш за все, грунутувалось на постановах Договору про створення ЄЕС. Звісно, це не виключає існування нюансів, пов’язаних з особливостями ЄОВС, проте, єдиного механізму для вступу не існувало, а порядок розширення, встановлений Договором про ЄОВС, формально зберігав свою дію до закінчення терміну дії даного установчого договору. Процес розширення європейських Співтовариств пройшов шість етапів і зайняв доволі значний проміжок часу. Прийняття Великобританії, Данії та Ірландії(1972) відкрило дорогу для інших країн, які мали бажання приєднатися до Співтовариства. Відтак, у 1981 р. до Співтовариства приєдналася Греція, у 1986 р. - Іспанія та Португалія, у 1995 - Автрія, Швеція, Фінляндія, а 2004 рік привів до ЄС рекордну кількість членів: Латвію, Литву, Естонію, Чехію, Мальту, Кіпр, Угорщину, Словаччину, Словенію та Польщу. У 2007 р. членами ЄС стали також Румунія та Болгарія, а в 2013 до них приєдналася Хорватія. Загальна кількість держав, що входять до Європейського Союзу - 28. Для вступу до Європейського Союзу держава-кандидат має відповідати низці критеріїв. На зустрічі Європейської Ради у Копенгагені у 1993 р. були прийняті так звані «копенгагенські критерії». За змістом їх можна розділити на політичні, економічні та правові. До політичних критеріїв було віднесено стабільність інституцій, які гарантують демократію, легітимна влада, повага до прав людини, охорона прав національних меншин. Економічним критерієм була визначена функціонуюча конкурентоздатна ринкова економіка. До правового критерію було віднесено можливість країни-кандидата взяти на себе зобов’язання, що випливають із членства, зокрема реалізацію цілей Політичного, Економічного та Валютного Союзу. Підстави та порядок виходу зі складу Європейського Союзу окреслено в Договорі про Європейський Союз та Договорі про функціонування ЄС. Зокрема, останній встановлює процедуру виходу зі складу ЄС. Однак, на протязі історичного етапу існування Європейського Союзу жодна з країн-учасниць не застосовувала відповідної норми.
|
|