Шановний користувач!
Якщо Ви рахуєте, що дана робота неякісна, порушує авторські права
або ж є проблеми з її достовірністю
повідомте про це адміністратора

Найменування адресата мовлення у поетичних творах Лесі Українки

Курсова

№ K-12310

ВСТУП
Вербальна комунікація вимагає щонайменше двох учасників: мовця та співрозмовника, якому особа, щось говорить, адресує мовлення. В значній кількості мовленнєвих проявів є спеціальні засоби формального вираження адресата мовлення. Такі одиниці мовлення та конструкції, до складу яких вони входять, віддавна привертали увагу вчених, їх описували з різних поглядів. Серед найчастіше згадуваних в описах мови грамем, що позначають у конкретному акті мовлення адресата інформації, передусім слід назвати спеціальні форми імен – форми кличного відмінка (вокатива) та дієслів - синтетичні імперативні форми 2-ої особи однини та 2-ої та 1-шої осіб множини, що становлять серцевину наказового способу.
Учених передусім цікавить особливості морфологічного вираження цих грамем, їх місце у граматичній системі мови та граматичних категоріях. Формальний підхід, що тривалий час практично безальтернативно існував у граматиці, зумовив і тлумачення названих одиниць і протягом минулих століть, і в сучасній лінгвістиці активно обговорювали питання матеріального вираження граматичного значення кличного відмінка, наказового способу дієслова, специфіки виявлення в конкретних мовах.
Ще з середини ХІХ століття, з’являються численні спроби синтаксичної інтерпретації названих елементів мовної структури. Найактивніше обговорюють в мовному сенсі синтаксичні зв’язки аналізованих форм імен та дієслова з іншими елементами речення та речення у цілому. На основі зроблених узагальнень граматисти визначають синтаксичний статус – формально-синтаксичної позиції у реченні.
Учені-граматисти намагаються дати таким проявам належну синтаксичну кваліфікацію, вписати їх у наявні системи представлення синтаксичного ярусу конкретних мов та мови взагалі.
Особливості виявлення лексичного значення у формі імен, що називають адресата мовлення, словотвірна своєрідність таких утворень здавна привертали увагу лексикологів та дериватологів, знаходили відображення в лексикографічних описах мови.
Відповідно аналізовані мовні одиниці вже давно плідно та скрупульозно вивчають як одиниці стилістичні, вони привертають постійну увагу і дослідників проблем мовленнєвого етикету. У другій половині ХХ століття бурхливо розвиваються дослідження мовних явищ під прагматичним кутом зору. І в цих студіях належне місце посідають тлумачення елементів, що прямо вказують на адресата мовлення.
Крім згадок про названі елементи, великих розділів про них систематичних описах мови, науці відомі й їх монографічні дослідження, серед яких у східнослов'янській лінгвістиці найважливішими та найперспективнішими для дальшого розвитку мовознавства, на наш погляд, є робота Є. К. Тимченка "Вокатив і інструменталь в українській мові", монографії В. С. Храковського та А. П. Володіна, В. Є. Гольдіна, В. П. Пронічева, проблемні статті Г. К. Кучеренка, М. Я. Плющ, Г. Н. Клюсова та Л. І. Шаповалової.
Українська мовознавча наука приділяла значну увагу описові та науковій інтерпретації аналізованих елементів мови. Згадки про них є в усіх граматиках української мови, починаючи від найдавніших. Етапними не лише для нашого мовознавства були думки О. О. Потебні, висловлені ним у роботі "Из записок по русской грамматике", монографія Є. Тимченка "Вокатив і інструменталь в українській мові", низка студій І. Огієнка, опублікованих у журналі "Рідна мова", програмна стаття В. Сімовича "Наша товариська мова", роботи про вокатив Л. А. Булаховського, низки статей І. К. Кучеренка початку 60-х років XX століття, розвідки П. С. Дудика, Л. О. Кадомцевої, К. Ф. Шульжука, А. Я. Мановицької, В. С. Чепеля, І. Т. Яценка, М. Я. Плющ, І. Р. Вихованця, Н. О. Озерової, К. Г. Городенської та інші роботи. Великий внесок у дослідження найменування адресата мовлення зробив М. М. Скаб.
Варто відзначити, що в Україні вийшли і праці, присвячені аналізу названих елементів у інших мовах, найвагоміші з них - монографії М. А. Олікової, В. В. Михайленка та велика стаття, автором якої є В. П. Пономаренко. У цих дослідженнях факти інших мов та способи їх лінгвістичної інтерпретації порівнюють, зіставляють з фактами української мови, а отже, вони можуть становити значний інтерес як у практичному, так і в теоретичному аспектах.
Актуальність дослідження пояснюється значним інтересом лінгвістів до звертання як одиниці стилістичної, яка привертає постійну увагу і дослідників проблем мовленнєвого етикету.
Предметом дослідження є найяскравіший засіб мовного етикету — звертання та його лексико-стилістичні та семантичні характеристики
Об'єктом дослідження є мовні одиниці - звертання, найбеспосередніші складники комунікативного акту.
Мета дослідження - здійснити комплексне дослідження українських засобів формального маркування специфічної функціональної сфери мови - сфери апеляції (зверненої мови). У дослідженні планується розв'язати низку конкретних завдань:
1) вивчити систему представлення аналізованих елементів у наявних типологіях функцій мови, встановити взаємодію апеляції з іншими функціональними сферами мови та її статус;
2) систематизувати наявну лінгвістичну термінологію, що стосується аналізованого фрагмента мовної системи;
3) простежитити лексико-семантичний розвиток зазначених номінацій в історичному аспекті;
4) проаналізувати особливості застосування звертань у поетичних творах Лесі Українки.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг курсової роботи – 44 сторінки, основного тексту – 39 сторінок.
Слід зразу зазначити, що окремі лінгвісти притримуються точки зору, що їх підхід до аналізу граматичної системи української мови приводить до усвідомлення необхідності вилучити із суто граматичних описів поняття "звертання" як асистемне й розпливчасте. В своїй позиції вони опираються на пропозицію російського дослідника М. Копиленка, який пропонує "розбити омонімію терміна звертання" і "під звертанням розуміти лише комунікативний акт, а слово (чи сполучення слів), яке використовують у цьому акті, називати вокативом", додаючи: "та обставина, що цим терміном позначається кличний відмінок ... не заважає, а навпаки сприяє використанню його як найменування іменника в кличній функції" .
Жодне висловлення не обмежується лише апеляцією до адресата мовлення, тобто вона не може бути визнана як його єдина комунікативна мета, а завжди доповнює якесь інше основне комунікативне завдання, наявність якого дозволяє визнати це висловлювання окремим комунікативним актом. Діагностуючим прийомом, який часто застосовують для виокремлення якогось комунікативного акту є побудова висловлення з перформативним дієсловом, що формулює своїм лексичним значенням комунікативну мету. Фрагмент висловлення типу Я звертаюсь до тебе не може існувати самостійно, а потребує уточнення мети звертання: Я звертаюсь до тебе, щоб наказати (попросити, спитати, поінформувати) про щось... Таким чином, оскільки апеляція не вичерпує усіх комунікативних потреб акту мовлення а є лише частковим засобом реалізації процесу їх досягнення, вважаємо за доречне трактувати звертання як компонент чи складник комунікативного акту.
Цікаво простежити процес виникнення в нашій граматичній термінології поняття "звертання". Механізм появи терміна "обращение" (укр. "звертання") досить точно викладає А. Т. Абрамова: "У загальних курсах російської граматики включно до 2-ої половини XIX ст. прийнято було розглядати звертання разом з відмінковими формами, у силу чого воно не відмежовувалося
від поняття "кличний відмінок", а саме значення кличного відмінка розкривалося
через визначення основної функції звертання - функції називання особи чи предмета, до яких звернене в реченні мовлення мовця".

РОЗДІЛ І. ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНІ ТА СЕМАНТИЧНІ ВИЯВИ
1.1 Категорія звертання як різновид соціальних категорій модусу
1.2 Найменування осіб у системі соціальних категорій
РОЗДІЛ ІІ. ЗОБРАЖАЛЬНА ФУНКЦІЯ КЛИЧНИХ КОМУНІКАНТІВ У ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
2.1 Антропоніми в листах Лесі Українки.
2.2. Самоназивання та форми звертань у листах Лесі Українки
2.3 Етикетні формули прохання в епістолярії Лесі Українки
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Студенський каталог готових робіт © 2024 - Усі права застережено Адміністрація сайту не несе відповідальності за матеріали, які розміщені користувачами.