Шановний користувач!
Якщо Ви рахуєте, що дана робота неякісна, порушує авторські права
або ж є проблеми з її достовірністю
повідомте про це адміністратора

Спадкове право у Стародавньому Римі

Курсова

№ K-22161

Зміст

Вступ
1.Поняття спадкування в римському праві
1.1 Основні етапи розвитку римського спадкового права
1.2. Спадкова маса (hereditas)
2. Види спадкування
2.1. Спадкування за преторським правом(Bопоrит possessio)
2.2. Спадкування за законом (successio legitima)
2.3. Спадкування за заповітом (successio testamentaria)
3. Загальна характеристика сингулярного спадкування
3.1. Спадкування в порядку відмови від заповіту (legata)
3.2. Фідєїкоміси (fideicommissa)
3.3. Дарування (donatio)
Висновки
Використана література

Вступ.

Інститут спадкового права в усіх правових системах, як стародавніх так і сучасних, є одним із найважливіших. Його значимість обумовлюється також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності, що залишається після смерті власника.
Спадкове право регулює долю правовідносин суб'єкта після його смерті. Центральним поняттям цієї галузі права є спадкування (successio) правової ситуації іншої особи — de cuius (від виразу: "is de cuius hereditate agitur" — "той, чий спадок є предметом судового розгляду") в результаті його смерті (mortis causa).
Метою даної роботи є дослідження інституту спадкування як універсального феномену Римського приватного права.
Актуальність мого дослідження полягає в тому, що спадкове право з найдавніших часів і до нашого часу залишається в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій мірі торкається його інтересів. І саме в Римському праві спадкування бере свій початок, як законодавчо закріплений інститут.
Можна вважати, що саме з Римського права започаткувалася еволюція спадкового права в різних сучасних правових системах країн світової співдружності.
Тому, якщо проаналізувати сучасні правові системи, зокрема, спадкове право, як інститут цивільного права, то можна зробити висновок, що всі фундаментальні засади Римського спадкового права лягли в основу процедури спадкування в цих системах, хоча і деякою мірою трансформувалася в процесі історичного розвитку тієї чи іншої країни.
Я намагаюся дати характеристику саме початку закріплення спадкового права та регуляції процесу спадкування, адже в період панування Риму воно було досить цікавим і мало свої особливості. І ці особливості я спробую відтворити в процесі написання моєї роботи, використовуючи при цьому Дигести Юстиніана, Інституції Гая, Закони «XII таблиць» та інші праці видатних римських юристів.

Висновки.

Отже, із вищевказаного можна зробити висновок, що спадкове право в Римькій державі було досить розвинутим. Про це свідчить детальна регламентація процесу спадкування в законодавчих актах того періоду. В них визначалося, що спадкування — це перехід майна після смерті його власни¬ка до інших осіб. І це було одне із фундаментальних понять, яке закріпилось в Цивільних кодексах більшості сучасних країн світу.
Римське спадкове право не допускало одночасного спадку¬вання за заповітом і за законом: nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest — не може бути спадкування в одній частині майна покійного за заповітом, а в другій — за за¬коном. Цей принцип римського спадкового права було закладе¬но ще в Законах XII таблиць і збережено в «праві Юстиніана».
Разом з тим наступництво у правах і обов'язках покійного могло бути двояким — універсальним або сингулярним. За універсальним наступництвом до спадкоємців переходили права й обов'язки як єдине ціле, повністю. Не можна було погодитися на наступництво лише в правах, відмовившись від обов'язків (боргів), чи покласти на одного спадкоємця борги спадкодавця, а іншому передати тільки права. Тому спадко¬ємці несли відповідальність за борги спадкодавця. Римські правознавці, вирішуючи у такий спосіб питання про борги спадкодавця, ніби підкреслювали, що в особі спадкоємців продовжується юридична особистість спадкодавця.
Разом з універсальним наступництвом у римському спад¬ковому праві розвивалося й сингулярне наступництво, за якого до окремих осіб переходили лише права спадкодавця, не обтяжені обов'язками.
Проте наступництво в правах і обов'язках мало місце лише після смерті спадкодавця, коли спадщина як майно власника ставало ніби незахищеним, відкритим, яке нікому не нале¬жить. Тому смерть спадкодавця дістала назву відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини вважався день смерті спадкодавця. При цьому в спадкоємців виникало право на на¬буття спадщини, а не на саму спадщину. Для набуття спадщи¬ни необхідно було її прийняти, тобто здійснити передбачені законом дії, попередньо визначивши коло осіб, які відповідно до закону могли мати право на набуття спадщини, і запропо¬нувати їм прийняти спадщину. Отже, мало відбутися закли¬кання до спадкування. Закликаний до спадкування спадкоє¬мець повинен був висловити свою волю щодо прийняття спадщини або відмови від неї.
Римське спадкове право в процесі свого розвитку набуло рис, що відповідали характеру римської власності та сім'ї. Розвиток свободи заповіту і заповідальних розпоряджень був зумовлений посиленням індивідуальної приватної влас¬ності у міру вивільнення її від пережитків сімейної. Те саме можна сказати і про спадкування за законом, яке, в свою чергу, було зумовлене витісненням агнатського споріднення когнатським (кровним). Посилення значення кровного спо¬ріднення стало основою для зміцнення спадкування за зако¬ном. В той же час римські правознавці знайшли вдалі прийо¬ми для поєднання спадкоємців за законом зі свободою за¬повіту.
І також варто відзначити, що римському спадковому праву завжди був властивий фор¬малізм, від якого воно частково поступово вивільнилося. Проте багато які формальні вимоги (щодо форми заповідаль¬них розпоряджень, порядку відкриття і прийняття спадщини тощо) збереглися й у сучасному спадковому праві.

Використана література.

1. Дигесты Юстиниана. – М., 1984.
2. Памятники римского права. Закони XII таблиц. Институции Гая. Дигесты Юстиниана. – М., 1997.
3. Бартошек М. Римское право. Понятия. Термины. Определения. – М., 1989.
4. Дождев Д.В. Римское архаическое наследственное право. – М., 1993.
5. Дождев Д.В. Римское чатное право. – М. ИНФРА М-НОРМ, 1996.
6. Дормидонтов Г. Система римского права. Наследственное право. – Казань, 1915.
7. Карабушенко П.Л. Римская аристократия и римское право. – Астрахань, 1999.
8. Косарев А.И. Римское частное право. – М., 1998.
9. Підопригора О.А. Римське приватне право. – К., 2001.
10. Покровский И.А. История римского права. – СПб., 1999.
11. Савельев В.А. Римское частное право: проблемы истории и теория. – М., 1995.
12. Харитонов Е.О. Основи римского частного права. – Харьков, 1998.
13. Харитонов Є.О. Приватне право у Стародавньому Римі. – Одеса, 1996.
14. Хутыз М.Х. Римское частное право. – М., 1994.
15. Черниловский З.М. Лекции по римскому частному праву. – М., 1991.
16. Черниловский З.М. Римское частное право. – М., 1997.

Ціна

250

грн.

Студенський каталог готових робіт © 2024 - Усі права застережено Адміністрація сайту не несе відповідальності за матеріали, які розміщені користувачами.