Конституційні гарантії прав і свобод

Висновок
В кінці нашої роботи ми б хотіли акцентувати увагу на необхідності оновлення Конституції України, що нині визнається більшістю дер¬жавних і громадських діячів, політологів та юристів. Щоправда, при цьому декотрі з них не поширюють це визнання на кон¬ституційне регулювання проблематики прав, свобод і обов'язків людини та гро¬мадянина, стверджуючи, що воно в основному відповідає міжнарод¬ним стандартам, тому не потребує змін.
Проте погодитися з такими твер¬дженнями навряд чи можливо. Адже, як вказували ми у ІІІ розділі нашого дослідження, стан дотримання в Україні осно¬воположних прав людини та конститу¬ційних прав громадянина, особливо прав економічних і соціальних, за виснов¬ками міжнародних організацій не є задовіль¬ним. Тому, обговорюючи шляхи поліп¬шення такого стану, не можна заперечу¬вати, що одним з них може бути й удос¬коналення саме конституційних засобів забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Підтримуємо погляди юристів-теоретиків, які пропонують розширити саму назву розділу II Конституції України та¬ким чином: «Права, свободи й обов'язки людини і громадянина їх гарантії» та закріпити у Конституції принципово важливого положення про неприпустимість зловживання правами і свободами.
Що стосується напрямків вдосконалення, то по-перше, варто погодитися з тим, що слід зазначити гарантії у тих статтях Конститу¬ції, де взагалі про них поки що не зга¬дуються. Ідеться, скажімо, про вказівку на позитивні обов'язки держави стосовно забезпечення здійснення тих чи інших прав. Так, ст. 48, де закріплено право людини на гідний життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, належало би доповни¬ти частиною, в якій вказувалися на ті заходи, які зобов’язана здійснювати дер¬жава для забез¬печення цього права, зокрема, наприклад через закріплення у статті положення: «… шляхом встановлення мінімального розміру заробітної плати, пенсії чи допомоги, не нижчого від про¬житкового мінімуму, визначеного зако¬ном».
По-друге, видається необхідним роз¬ширити коло суб’єктів, конституційно зобов'язаних забезпечувати права і сво¬боди. Так, підтримуємо думку П. Рабіновича, який ч.3 ст.8 пропонує виклас¬ти у такій редакції: «Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернен¬ня до суду, інших органів державної вла¬ди, органів місцевого самоврядування для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.» Такого ж харак¬теру зміни пропонується внести до ч.5 ст.22, ч. 1 ст.24, ч.4 ст.27, ч.і ст.49, 4.2 ст.59.
По-четверте, слід збільшити перелік видів тих юридичних актів, необхідною умовою законності яких є їх відповід¬ність не тільки закону, але й основопо¬ложним правам людини.
По-п’яте, вкрай необхідним є включення до Конституції по¬ложення про принцип законності, яке у нинішньому конституційному тексті взагалі відсутнє. Адже будучи однією з фундаментальних засад державно-юри¬дичного регулювання суспільних відно¬син, цей принцип - у разі його неу¬хильної реалізації - становить одну з найефективніших гарантій прав і сво¬бод. Так, ч.2 ст.8 Основного Закону ви¬дається підставним сформулювати так: «Конституція України, яка втілює осно¬воположні права, свободи й обов’язки лю¬дини, має найвищу юридичну силу і є основою конституційної законності. За¬кони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».